"Витязь невмирущого слова"
Онлайн- літературна візитка
Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Василь Симоненко
Василь Симоненко - поет-шестидесятник, який загинув від побиття у МВС. Симоненко Василь Андрійович народився 8 січня 1935 на Полтавщині.
Український поет, журналіст-дисидент, помер у віці 28 років 13 грудня 1963 року
в Черкасах після побиття співробітниками міліції. Лауреат Національної премії
України імені Тараса Шевченка. Для української нації поет є одним з борців за культурний і національний
суверенітет. Він повторював, що Україна - єдина у своєму роді, її треба берегти
і любити. Цікаві факти:
Виховувався лише мамою-колгоспницею та дідусем. До школи малому приходилося
ходити пішки більше 9 км, але закінчив її з золотою медаллю. Він дуже
обдарованою дитиною, мав гарну пам’ять та гострий розум.
У 1952 році вирішує пов’язати своє життя з журналістикою. Вступив до
Київського університету ім. Т. Шевченка де навчався разом з Б. Олійником, Т.
Коломієць та Б. Рогозою та А. Москаленком. Саме в студентські роки в нього
загорається іскра до творчості та поезії зокрема.
Працював у редакціях трьох газет: «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та
«Робітнича газета» в якості кореспондента.
Товаришував з Л. Костенко, І. Драчем та А. Горською, разом з якими
відвідував Клуб творчої молоді у Києві.
Василь Симоненко горів бажанням запалити національне відродження. Разом зі
своїми товаришами-шістедесятниками він займався питаннями розкриття злочину
Сталіна проти українського народу. За його участю було відкрито таємні братські
могили жертв сталінських репресії на Васильківському та Лук’янівському
кладовищах та у Биківнянському лісі, тим самим підписуючи собі смертний вирок.
Симоненко був постійно під наглядом КДБ. У 1952 році його жорстоко побили
міліціонери. З чого часу його стали мучити гострі болі в боці, після чого йому
діагностували рак нирок. Майже всі друзі відвернулись від нього, побоюючись
розправи збоку радянської влади.
За все коротке життя Василя Симоненка встигли побачити світ лише дві книги
– «Тиша і грім» (збірка поезій) та «Цар Плаксій і Лоскотрон». Його вірші вийшли
друком у Мюнхені. Решта праць вийшла вже після смерті поета за допомогою його
друзів.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любовіБудуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.