Історія
села
Село є одним з
найстаріших в Городоцькому районі. Найдавнішою писемною згадкою є 1493 р., в
той час як Слобідка-Олексинецька згадується в писемних джерелах лише з 1595
року, а Пільний Олексинець аж у 1796 р. Також є відомості про Підлісний
Олексинець за 1526 та 1530 рр. Зокрема, в документі за 1526 рік мова йде про
власницю сіл Купина, Олексинця та Скіпче, яка вела переговори про продаж своїх
маєтків разом із селянами, але в останній момент відмовилась від своїх намірів
.
Легенди про заснування[ред. • ред. код]
Про заснування
села збереглися дві легенди. В одній з них говориться, що першим почав
забудовуватись під лісом Олекса, а звідси вже й село дістало назву Олексинець
Підлісний. В іншій говориться, що у XIV – XV століттях в цій місцевості виникла
пошесть холери і село було спалене. Проте врятувався житель на ім’я Олекса, що
жив біля лісу. Від його імені й пішла назва села, що після холери знову
відбудували. Як видно, спільним коренем цих легенд є походження від імені
людини. Доречно зауважити, що раніше в усіх офіційних документах село
називалось не Підлісний Олексинець, а Олексинець Підлісний. Теперішня назва за
селом вкоренилась остаточно за радянських часів.
Археологічні пам'ятки[ред. • ред. код]
На території
Підлісноолексинецької сільської ради в різні часи люди знаходили різні
старовинні предмети. Знайдено сліди первісної людини Буго-Дністровської
культури – доби неоліту (VI – IV тис. до н.е.), насамперед це: кам’яні сокири,
ручні рубила, молотки, скребачки, ножі, наконечники стріл . Саме в цей час люди
перейшли від мисливства, рибальства та збиральництва до відтворюючих форм
господарської діяльності – землеробства та скотарства. Також тут знайдено
уламки посуду VI – VIII ст. н.е. . Наш край з кінця ІХ ст. входив до складу
Київської Русі. Починаючи з середини ХІІ ст. – до Галицького князівства, а з
1199 р. – до Галицько-Волинського князівства. У ХІІ – ХІІІ ст. на території
сучасної Хмельницької області утворилося два автономних об’єднання – на півдні
Пониззя та на півночі Болохівщина. Проте до якого з утворень входили наші землі
невідомо, адже наше село знаходилось приблизно на їх пограниччі, а за
археологічними даними історикам поки що не вдалось реконструювати приблизні
кордони цих автономних утворень. Подільська земля в давні часи була дуже
багатою на рослинність. На думку середньовічних авторів тут «може прорости все,
що тільки існує в природі». Давнє Поділля особливо славилось своїми лісами, які
займали всю його північну половину (включаючи нашу місцевість). За давніми
народними переказами відомо, що на Поділлі найбільш багатолюдні поселення
найчастіше засновувались в лісах, для чого розчищалось місце. З вирубаних
багатовічних дерев споруджували фортеці, замки і інші житлові споруди. Залишки
таких поселень збереглись під іменем «городищ», «замчищ», «замчиськ», які
зустрічаються найчастіше в лісах
Про ті часи у
нашому селі лише нагадують рештки оборонних укріплень городища ХІ – ХІІІ ст.,
яке розташоване на південно-східній околиці села. Городище має форму у вигляді
еліпса, обведене валом та ровом, західна частина в наш час зруйнована кар’єром
. Це місце має топонім «Замчисько». Колись тут з усіх боків були болота.
Існують припущення про існування сторожового пункту, біля якого виникло
поселення. Городоччина відігравала важливу роль в історії Київської Русі та
Галицько-Волинського князівства. Городища, які знаходились на її території
служили військовим цілям, але одночасно могли бути і адміністративними
центрами, де постійно чи тимчасово перебували князівські намісники, збираючи
данини тощо . В 1241 р. монголо-татарська орда Батия вторглася на Поділля,
спалюючи на своєму шляху міста і села. Можна зробити припущення, що саме тоді
було зруйноване городище.
Зрештою, у 1362
р. Поділля потрапляє під владу феодальної Литви. Згодом Поділля було розділене
на дві частини: польську та литовську. З 1434 р. польська частина була
перетворена у Подільське воєводство, яке складалось з трьох повітів:
Кам’янецького, Летичівського та Червоноградського. Підлісний Олексинець за цим
поділом належав до Летичівського повіту. Потім село за
адміністративно-територіальним поділом відносилось до Кам’янецького
повіту.Такий поділ Поділля залишався майже незмінним на протязі трьох з
половиною століть, тобто весь час польського панування.Про польський період в
історії села є дуже мало відомостей. У 1787 році тут відбулися селянські
заворушення. Селяни напали на свого орендаря і подали скаргу до подільського
воєводи Яна Замойського.
У 1822 р.
власником Підлісного Олексинця став Віктор Скібнєвський. У 1848 р. в селі
відбувся ще один бунт - селяни відмовились виконувати панщину. В цьому ж році,
а також у 1872 р. жителі села страждали від холери, яка забрала значну
кількість життів.
Потім село
належало графині Єкатерині Леонідівній Ігнатьєвій (1842-1917), правнуці Михайла
Кутузова, матері двох київських генерал-губернаторів. Потім вона продала село
харківському нотаріусу Миколі Тимчинському. Тобто доля села була такою ж як і у
сотень інших сіл Поділля, які приваблювали спочатку польську і литовську
шляхту, а потім російських дворян, своїми мальовничими краєвидами, багатою
природою, родючою землею.
Восени 1920 р.
в селі було встановлено радянську владу. 28 жовтня 1921 р. під час
Листопадового рейду через Підлісний Олексинець проходила Подільська група
(командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.
У 1929 р. було утворено перший колгосп - «Визволення». На початку створення у
нього вступило 35 селянських господарств. В 1930 р. колгосп «Визволення» був
перетворений в сільськогосподарську артіль за якою було закріплено 2094 га
землі. У 1923 р. для «розкуркулення» селян був створений «Комітет незаможних
селян». 8 липня 1941 р. Підлісний Олексинець був окупований німцями. Спочатку в
село прибули мотоциклісти, а згодом піхота. Тут було створено місцеву владу з
людей, що ненавиділи Радянську владу за її репресії, примусову колективізацію,
розкуркулення та влаштування Голодомору. Завдяки успішному проведенню
Чернігівсько-Проскурівської наступальної операції, наше село було звільнено 23
березня 1944 року. В 1951 р. відбулось об’єднання колгоспу «Росія» і колгоспу
«ім. Суворова» с. Слобідка Олексинецька. В 1965 р. закладено парк на честь
воїнів-визволителів села. Радіофікацію села завершили у 1964 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар