«Афганістан-мій біль, моя пекуча пам’ять».

Онлайн-спогад

15 лютого - День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. В цей день ми вшановуємо пам’ять тих , хто поліг у афганських ущелинах, та вклоняємось тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Далекий грудень 1979 року… Далека та чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років. У рідні домівки не повернулись 13 тисяч 833 юнаки колишнього Радянського Союзу, 312-пропали безвісти, доля 330-невідома. Не оминула лиха доля і нашу рідну землю. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами. Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами. Ще 72 чоловіка залишились в полоні або пропали безвісти. Проте ця безглуздість не применшує героїзму наших воїнів там, в афганському пеклі. Ніхто і ніщо не має бути забутим, аби не забути-треба пам’ятати, а щоб пам’ятати –треба знати.

Виконували свій інтернаціональний обов’ язок і наші односельці:

Беднарський Олександр Петрович;

Верхомій Віктор Анатолійович;

Кельбус Сергій Анатолійович;

Кириченко Іван Миколайович;

Стінський Володимир Антонович;

Франко Анатолій Аркадійович;

Конфедерат Володимир Анатолійович.  

 Кельбус Сергій Проходив службу в місті Кундуза в Афганістані. Пройшов пекло війни неушкодженим, а смерть чатувала на нього біля рідного дому. Сьогодні його немає з нами, але пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях. Посмертно нагороджений медаллю «Воину- интернационалисту от благодарного афганского народа.

 

 Франко Анатолій

Службу в Афгані проходив з листопада 1979 по липень 1981 років. Спочатку служив, як цивільний. Завдання було встановити зв’язок Коли ввели радянські війська в грудні 1979 року видали форму. Служив охоронцем генерал- майора Кузьміна. Потім перекинули на Пакистанську границю. Перевіряли каравани, які проходили з Пакистану в Афганістан на наявність зброї та наркотиків. Група була наша з 13 чоловік: 10 солдатів, 2 прапорщики, 1 офіцер. З нашої групи загинув 1 чоловік-Саша Пеліч з Донецької області м. Макіївки . Нагороджений медаллю за бойові заслуги і медаллю за відвагу. Першу медаль отримав за врятоване життя підполковника Пантелєєва, витягнув його з під граду куль душманів.

 

 

Беднарський Олександр

В 1983 році був призваний на військову службу до лав Радянської Армії. Спочатку служив в Грузії в м. Батумі. Потім в м Ганзі за 70 км. від Пакистану в військовій частині № 39776 мотострілкового полку39776 водієм бронетранспортера- «В моїй роті було 60 чоловік. Дев’ять з них загинуло, 1 пропав безвісти. Хворіли на тиф , малярію. Клімат важкий. На своєму БТР наїздив 20 тис. км. Підривався три рази на душманських мінах. Були контузії Нагороджений медаллю за відвагу. 

 

Конфедерат Володимир

До лав Радянської Армії мене призвали в 1980 році. Спочатку навчали військової служби в Ашхабаді, де отримав звання молодшого сержанта. Потім присяга і Афганістан.

Служив командиром відділення взводу 9-ої мотострілкової роти. Наша рота супроводжувала колони з технікою, які доставляли боєприпаси, продукти в Кабул. Душмани оточували кишлаки, дороги. Мій друг висунув голову з БТР через люк і його вбила душманська куля. В моїй відповідальності було чотири БТР. Запам’ятав страшний випадок. За Кабулом за 150 км. стояв полк наших воїнів. В провінції Газни душмани напали на наших солдатів і порізали 80 чоловік десантників . Дуже важко про це згадувати. Нехай ніколи не повториться кошмар страшних воєн. Хай завжди на землі буде мир і спокій.

 

Стінський Володимир

Народився 16 січня 1967 року в с. Слобідка Підлісноолексинецька. В травні1985 року був призваний в армію. З травня 1985до травня 1987 року виконував інтернаціональний обов’язок у складі обмеженого контингенту радянських військ в Демократичній Республіці Афганістан. Служив у місті Джалалабат в першому розвідувальному батальйоні спецназу.

Верхомій Віктор

 

Кириченко Іван

Народився 14 жовтня в Краснодарському краї, с. Красногвардійське (Росія).

Ріс і виховувався в багатодітній сім’ї. Закінчив 8 класів в Підлісноолексинецькій восьмирічній школі. Із спогадів однокласників навчався на відмінно був дуже товариським , дружелюбним. Середню школу, в зв’язку з переїздом батьків, закінчив в Городоцькій школі №4.Свою мрію стати військовим здійснив закінчивши Кам’янець-Подільське військове училище. Старший лейтенант , виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Підірвався на міні при виконанні військового завдання.

Указом Президії Верховної Ради СРСР нагороджений орденом Червоної зірки (посмертно). В с. Підлісний Олексинець і м. Городок названо вулицю його іменем.

 

Як довго ця війна тривала!

Ні, не забути нам її.

І постріл в спину з-за дувала,

І в горах спекотних боїв.

І на граніті сірим дати,

Над трунами слова промов…

Ми довго будем пам’ятати

І вам забути не дамо.